Ця «Бгаґавата Пурана» відкидає всяку релігійну діяльність, засновану на матеріальних мотивах; вона проголошує найвищу істину, що її здатні зрозуміти віддані, цілковито чисті серцем. Найвища істина – реальність, і, задля загального добра, вона відмежована від ілюзії. Ця істина викорінює троїсті страждання. Самого цього прекрасного «Бгаґаватам», що його уклав великий мудрець Вʼясадева [уже в пору своєї духовної зрілості], достатньо, щоб осягнути Бога. Навіщо потрібні всякі інші писання? Як тільки людина починає уважно й смиренно слухати послання «Бгаґаватам», а відтак поглиблює це знання, Верховний Господь утверджується в її серці.
Пояснення
Релігія ґрунтується на чотирьох засадах, якими є благочестива діяльність, економічний розвиток, задоволення чуттів і, нарешті, звільнення з матеріального рабства. Люди, які живуть без релігії, просто перебувають на стадії дикунства. Істота стає людиною тоді, коли зʼявляється релігія. Їда, сон, страх і парування – це чотири головні складові тваринного життя. Вони спільні для тварин і для людей. Однак релігія – це особлива форма діяльності, яка притаманна винятково людській істоті. Якщо немає релігії, людське життя не краще за тваринне. Саме тому в людстві є певна форма релігії, яка вказує на вічні стосунки людини з Богом і спрямовує до самоусвідомлення.
“На нижчих рівнях людської цивілізації завжди точиться боротьба за владу над матеріальною природою, або, інакше кажучи, завжди триває суперництво в задоволенні чуттів. З такою свідомістю людина звертається до релігії, і так береться до добродійності чи починає виконувати релігійні обряди, щоб мати з того матеріальний зиск. Та якщо той зиск можна отримати в інший спосіб, цю так звану релігію забувають. Такий підхід до релігії – характерна риса сучасної цивілізації. Людина нині економічно процвітає, тому релігія їй не дуже цікава. Більшість церков, мечетей та храмів практично стоять пусткою. Людям цікавіші промислові підприємства, крамниці та кінотеатри, ніж святині, що їх побудували прабатьки. Це – практичний доказ того, що до релігії вдаються задля економічної вигоди. Економічні здобутки потрібні, щоб насолоджувати чуття. “Часто, коли людині не вдалося задовольнити чуття, вона звертається до думки про спасіння і намагається злитися з Верховним Господом. Тож очевидно, що всі оці стани – просто різні різновиди чуттєвої втіхи.
У Ведах визначено регулятивний спосіб, як виконувати згадані раніше чотири різновиди діяльності, щоб не виникало зайве змагання за чуттєву насолоду. «Шрімад-Бгаґаватам», проте, трансцендентний щодо всієї такої діяльності задля чуттєвої втіхи. Це абсолютно трансцендентне писання, зрозуміти яке зможуть лише чисті віддані Господа, котрі трансцендентні до боротьби за чуттєве задоволення. У матеріальному світі точиться гостра боротьба: змагаються тварина з твариною, людина з людиною, громада з громадою, нація з нацією. Проте віддані Господа перебувають понад тією боротьбою. Вони не змагаються з матеріалістами, бо прямують шляхом, який веде назад до Бога, де життя вічне й блаженне. Такі трансценденталісти не заздрять, й вони чисті серцем. У матеріальному світі всі заздрять одне одному, і через це виникає змагання. Однак трансцендентні віддані Господа не тільки вільні від матеріальної заздрості – вони бажають добра кожному та прагнуть створити вільне від боротьби богоцентричне суспільство. Концепція нинішніх соціалістів про суспільство без конкуренції є штучною, бо в соціалістичній державі теж існує боротьба між претендентами на пост диктатора. З погляду Вед і з погляду звичайної людської діяльності чуттєві втіхи – підвалина матеріального життя.
